неділя, 24 жовтня 2021 р.

25 жовтня 1939 року народився Василь Скуратівський - український письменник, журналіст. етнограф. Автор книг "Берегиня", "Вінець", "Український рік", "Мамина молитва" та ін.


 Василь СКУРАТІВСЬКИЙ

ПОГОСТИНИ
Оповідання

"Погостини" — книга відомого українського народознавця Василя Скуратівського.

В ній читач познайомиться з українською традиційною обрядовістю, фольклорним та етнографічним багатством народного агрокалендаря, які сягають у глибину століть.

СЛОВО ПРО ДІДУСЯ ТА БАБУСЮ

Усе почалося з випадку. Пригадую, напередодні зимових канікул класний керівник сказав нам:
— Ну от, діти, тепер часу у вас вдосталь. Отож використайте його з користю. Нині — зима, роботи на полі ніякої, і ваші батьки, дідусі та бабусі збиратимуться на погостини. Так здавна називають у нас сільські посиденьки. На них здебільшого сходяться сусіди й родичі. Старші люди люблять згадувати свої молоді літа: як вони розважалися, в які ігри грали, яких співали пісень. А до розповіді ще й дотеп якийсь докинуть, прислів’я народне чи приказку. Дослухайтеся, запам’ятовуйте, а найцікавіше записуйте. Це й буде вам домашнє завдання на зимові канікули!

Слухаючи вчителя, я згадав свою бабусю та сусідського дідуся. Ось уже котрий рік вони товаришують. Здається, не було й дня, особливо взимку, щоб нас не перевідав дід Тарас. Будь-якої пори року — у свято чи будень, зимову хурделицю або весняне бездоріжжя — неодмінно загляне до нашої хати. Ми дуже звиклися до нього. І коли дідусь чомусь не заходив день-другий, ми починали нидіти, не знаходили собі місця, немовби з родини хтось одблудився. Бабуся раз по раз зиркали у застільне віконце і неодмінно казали: "Ну-бо, внучку, збігай до дідуся, чи не прихворів, бува..."

Дід Тарас живе недалечко, хат за п’ять од нас. І тому, що він так часто приходить на погостини, є своя причина. На нашій Забудській вулиці зосталось лише двоє старих людей. Решта ж або повмирали, або роз’їхалися по дітях у міста. Мабуть, через те й так міцно потоваришували дідусь із бабусею.

А ще — дідусь і бабуся дуже люблять, коли їх хтось уважно слухає. І я для них отой самий вдячний слухач. Але не подумайте, що цим я фальбую. Мені й справді цікаві їхні оповідки. А мова яка, особливо в дідуся,— барвиста, соковита, наче джерельна вода в спекотну днину,— п’єш її й напитися не можеш!

Про що б дідусь не розповідав, неодмінно вискіпає таке гарнюпусіньке, свіженьке слівце, що в жодній книжці не знайдеш, або ж приперчить приказочкою чи приспів’ям. І все це у нього доречно й природно, неначе бондар вправив тугу клепчину в діжечку. "Це я,— скаже при нагоді,— з нашого поліського діалекту взяв, а він вельми давній ".

До дідуся навіть приїздили вчені з Києва записувати ті перли — слівця, легенди та приказки, цікавилися давніми піснями, ремеслами, святами та обрядами. Торік йому надіслали з Академії наук товстеньку книжку. В ній були вміщені всі записані з його вуст оповідки. Книга та стоїть на покуті, як найдорожча реліквія.

Бабуся, щоправда, менш говірка. Але й вони, коли розохотяться, можуть розказати багацько цікавого. І тоді один одному спуску не дають: то жартом, то приказкою, то спогадом розмову присмачать, мовби діється те не в житті, а на сцені.

Я намагаюсь не втручатися до їхніх розмов. Але це не завжди виходить. Буває, що й самому кортить підкинути слівце-друге чи запитати що-небудь. А дідусеві цього й треба! Він якось непомітно заведе балачку зі мною, бо дуже любить уважних слухачів. "Ну то що, козаче,— скаже,— накручуй собі на вуса наші поцікавинки, допоки ми живі-здорові. На старість знахідкою буде. Не дарма ж мовиться: що старий на глум, то малий на ум!"

Мене інколи поймає сум, що рано чи пізно настигне лиха година, й навічно одійдуть бабуся з дідусем. Адже обоє вони в літах, розміняли по сьомому десяткові. Але невеселі думки одразу ж відганяю, бо осьдечки сидять вони, поряд,— веселі, здорові, розпашілі від суперечки...

Слухай тільки та записувати встигай.

Хлопці підсміюються інколи: у тебе одна рада, мовляв,— дід та баба. їм невтямки, чого це я здебільшого вдома сиджу, а не в м’яча ганяю. Та я ті кольки поза вухами пускаю — хай собі глузують! Може, від того й заздрощі, що в самих немає таких дідусів та бабусь. "Ви краще,— кажу їм,— спробуйте розв’язати задачку: на одній руці п’ять пальців, стільки ж і на другій,— розводжу обидві долоні.— А якщо їх докупи з’єднати, то буде десять. Скажіть тепер: скільки пальців на десятьох руках?"

Петя Козлик, а він, як каже бабуся про таких людей, завше любить встромити носа в чуже просо, одразу ж скривиться, начебто їдку кислицю надкусив: "Пхе, знайшов задачку — її навіть першак розв’яже!" — "Може, й так,— усміхаюсь сам до себе,— тільки коли такий розумний, спробуй, не лічачи пальців, сам дати точну відповідь".

Мнеться, бачу, зволікає, бо, очевидячки, здогадується, що є в цьому якась заковика. Аж тут вискакує Дениско Пришивайло: "Ну й математи-ч-ки! — пирхає гордовито.— Сто пальців буде!"

Я спокійно стою, мовчки вичікую. "Ну то як, здивував нас? — І знову кривиться Козлик. — Може, ще якусь дурничку придумаєш ?" — "Хай по-твоєму й дурничка,— нараз веселішаю,— але ти із нею не годен справитися ".— "Ти ба, який впертий віслюк,— сердиться Петько,— як ти доплентався до четвертого класу, коли до сотні полічити не вмієш!"

А я од сміху аж губи кусаю. Хлопці аж роти пороззявляли — не второпають, що це зі мною коїться. Лишень Гринько Мар’яненко, мій найближчий товариш, мирить нас: "А таки й не вгадали — буде не сто, а п’ятдесят пальців на десятьох руках... "

Я тим часом, начебто й нічого не трапилося, підкидаю вже іншу загадку: "Стукотить, гримкотить, наче сто коней біжить, треба встати й погадати, що тим коням їсти дати. Що б це означало?"

Яких тільки здогадів не було, а ось про млин всі забули. "Отож,— кажу гордо, бо таки здивував багатьох,— те смійте насміхатися з дідуся та бабусі, бо я від них все це почув!"

Або ще такий випадок. В одну з неділь ми збиралися на екскурсію в районний краєзнавчий музей. А це кілометрів зо дванадцять од села. Ввечері, лаштуючись у дорогу, я запитав дідуся, якою буде завтра погода. Він невпоспіх обдивився призахідне сонце, мовив статечно: "Візьми про всяк випадок дощовика, бо сонце сідає в хмари ".

Уранці, коли ми зібралися біля школи, хлопці аж за боки взялися, побачивши на мені плаща: "Що, дід з бабою погоду передбачили ? Ну й ну... Та ти на небо подивися! Хоч би хмаринка де... "

З цим ми й вирушили в похід. Через півгодини небо нараз затяглася чорною хмарою, а згодом почало накрапати. "А що,— нагадав я хлопцям, які тулилися під моєю накидкою, наче курчата під квочкою,— дідусь неправду сказав?!"

Відтоді рідко хто наважувався кепкувати.

четвер, 21 жовтня 2021 р.

 Чи знаєте ви, що в давнину ґудзики використовували виключно як прикраси, а не для застібання? Були часи, коли ґудзиками могли користуватися заможні громадяни і за ціною вони були прирівняні до дорогоцінного каміння. А для застібання використовувалися зав’язки, шнурівки, вироби з рослин і кісток тварин, в якості шпильок. Сьогодні наше життя таке галасливе, швидке та несамовите, що ми просто не маємо часу замислитись про такі дрібниці, як маленький ґудзик. Про нього ми згадуємо найчастіше тоді, коли він відривається і губиться. Добре, якщо його вдається підловити за тоненьку ниточку і заховати до кишені. А буває й так, що гарні ґудзики хтось знаходить і залишає собі «на щастя», або й збирає цілу колекцію. У світі існує безліч музеїв, які зберігають історію і різноманітне надбання людства. Серед них – із десяток музеїв ґудзиків. В Україні також є єдиний такий музей. Знаходиться він в Олександрії. Облаштувала збірню талановита жителька міста, художниця Ірина Кваша у колишньому приміщенні ґудзикової фабрики. Чому ми згадали про ґудзики? Бо в третій декаді жовтня щорічно проводиться День перерахунку ґудзиків на одязі або День ґудзика. Тож, перевірте свій одяг – чи не згубили ви десь цю застібку. А ще пропонуємо поповнити свою колекцію «літературними» ґудзиками.

«Ґудзик», Ірен Роздобудько:
Фатальна зустріч у мальовничому куточку Карпат змінила життя головного героя Дениса. Він пройшов всі кола пекла в Афганістані, але вижив. Через декілька років ми знову бачимо Дениса, але тепер він – успішний керівник рекламної компанії. Проте минуле кохання знову увірвалося в його життя, і все летить шкереберть. Кожен герой цієї книги по-своєму прагне щастя та не вміє цінувати подарунки долі. А тим часом янгол грає маленьким загубленим ґудзиком.
«Ґудзик -2», Ірен Роздобудько:
В цій книжці – продовження найпопулярнішого твору авторки. Колись головний герой втратив все: кохану людину, смак до життя, сенс працювати в країні, що поволі котиться в прірву. Але життя не зупинилося. Улюблені герої знову зібралися разом. Десять років по тому…
Книги будуть цікавими як підліткам, так і дорослим.





понеділок, 11 жовтня 2021 р.

 Міжнародний день дівчаток – свято ще дуже молоде і відзначається з 2012 року. У грудні 2011 року Організація Об’єднаних Націй проголосила 11 жовтня міжнародним днем дівчат, щоб привернути увагу громадськості до проблем і прав дівчаток. Вперше цей день був відзначений 11 жовтня 2012 року.

Тож вітаємо всіх дівчаток зі святом і бажаємо, щоб кожен день дарував шоколадний настрій, щасливу усмішку, везіння, успіхи у навчанні, щоб завжди мрії здійснювалися.
У нашій бібліотеці ви можете взяти і прочитати безліч книг про дівчаток, дружбу, пригоди. А сьогодні пропонуємо вашій увазі книги, які ми отримали завдяки участі в «Програмі поповнення бібліотечних фондів -2020» від Українського інституту книги https://www.facebook.com/UkrainianBookInstitute:
Дівчаче дозвілля на всі 100%/ уклад.: Н.В.Зотова; мал. Є. Житник.- Харків: ВД "ШКОЛА",2020.-368с.
Крістіна де Вітте. Посібник з виживання для дівчат: про тіло, школу. кохання й інші труднощі підліткового віку/ пер. з англ.
Н. Сліпенко.- Київ: Книголав, 2020.- 256 с.
Куценко О. Аврора та інші принцеси: казки.- Львів: Видавництво Старого Лева.2019.- 80 с.
Ньюбері Л. Дівчата за право вибору/ пер.з англ. Оксани Дягел.- Харків: Вид-во "Жорж", 2020.-184 с.
Олкотт Л.М. Маленькі жінки/ пер. з англ.Б.Носенок.- Харків: Фоліо, 2019.- 316с.: іл.
Тіммеш К. Дівчата думають про все на світі. Розповіді про винаходи, зроблені жінками/ пер. з англ. Т.В. Марунич.- Харків:Вид-во "Ранок",2020.-56 с.:








понеділок, 4 жовтня 2021 р.

 Брати наші менші чи друзі безслівні...

Такі часом милі, довірливі, ніжні.
Буваєте часом і хижі і грізні,
І долі бувають у кожного різні.
Комусь пощастило, порода у тілі:
І ви вже чистенькі, пухнасті та білі,
А хтось просто з двору, без племені- роду
Хоч як би хотів та не зміниш породу.
І доля вже інша й життя вже собаче,
І тільки надія одна - на удачу,
Що хтось пожаліє, візьме тебе в хату,
Що може служити там будеш багато.
А в іншого «Віскас», хазяйка заможна,
Усе в тебе є, усе тобі можна;
Спідничка картата, ошийник зі срібла,
І впевненість є, що ти дуже потрібна.
Брати мої менші, я дуже шкодую,
Що всіх не зігрію, не всіх нагодую.
Та знаю, що люди все можуть змінити
Що кожного з вас можна просто любити!
Аліна Шкварук
Сьогодні, 4 жовтня – у світі відзначають Всесвітній день тварин — міжнародний день, спрямований на привернення уваги людства до прав тварин та їх добробуту, так як щодня тварини опиняються на межі зникнення. Пропонуємо вашій увазі книгу британської авторки Джес Френч “Як допомогти їжачкові та захистити полярного ведмедя", що містить понад 70 порад з допомоги навколишньому середовищу. Книгу бібліотека отримала завдяки участі в «Програмі поповнення бібліотечних фондів -2020» від Українського інституту книги https://www.facebook.com/UkrainianBookInstitute.

пʼятниця, 1 жовтня 2021 р.

 Усмішка ласкава - то найкраща страва.
Так народна мудрість промовля до нас.
З усмішкою добре вийде кожна справа,
Бо вона підносить нас у добрий час.
Всім завжди приємно, коли зла немає,
Очі випромінюють ніжність й доброту.
Усмішка теплом нам серце зігріває,
Пам’ятайте, люди, істину просту.
Вона живить душу ласкою м’якою,
Всім любов дарує, і людське тепло.
Поїть справжнім щастям, радістю п’янкою,
І стає палацом нам просте житло.
Усмішка, як сонце, шлях освітить вчасно,
З нею всі рідніші і не треба слів.
То ж зустрічним людям усміхнися вчасно,
Щоб тобі всміхнутись кожен захотів.
               Надія Красоткіна

Кожного року в першу п'ятницю жовтня святкується Всесвітній день усмішки. Це чудове свято виникло завдяки американському художнику Харві Беллу. Саме він є автором відомого на весь світ логотипу – смайлика! Девізом Дня є слова: "Зроби добру справу. Допоможи з'явитися хоча б одній усмішці". А ще сьогодні Міжнародний день людей похилого віку. В кожній сім'ї є дідусі та бабусі. Тож, давайте робити для них добрі справи, щоб їхні обличчя осяяла усмішка.