Книга-мандрівка України

Книга-мандрівка України

Книга-мандрівка України

Топ 10 пророцтв письменників-фантастів

Цікаве про тварин

Любі наші друзі !!!
Бібліотека для дітей запрошує Вас поринути в віртуальний огляд програмової літератури «Що нам влітку прочитати, щоб у школі добре знати».
Джонатан Свіфт народився 30 листопада 1667 року в Дубліні, в родині чиновника. Батько помер ще до народження сина, і Джонатан виховувався дядьком Годвіном.
Після школи він закінчує Трініті-коледж Дублінського університету. А через два роки їде в Англію і служить там секретарем у дипломата Вільяма Темпла, допомагав готувати мемуари.
Вже тоді виявився літературний талант Свіфта — він почав писати вірші. У Темпла Свіфт працював до самої смерті дипломата, лише на початку 1690-х років ненадовго покинув свого покровителя. У цей період Свіфт закінчує Оксфорд і стає священиком.
У 1696 році починає писати притчі «Казка бочки» та «Битва книг» і анонімні сатиричні памфлети. Після смерті Темпла, не знайшовши іншої роботи, стає служителем церкви Святого Патріка в Дубліні. А в 1702 році отримує ступінь доктора богослов'я. Через два роки видає свої перші повісті-притчі, але анонімно. Книга відразу ж користується успіхом.
У 1713 році Свіфт стає деканом собору Святого Патріка і активно включається в політичне життя Ірландії, ратує за незалежність країни від Англії. У своєму творі «Листи сукнарів» Свіфт закликає до бойкоту англійських товарів.
Книга була видана анонімно, і це допомогло Свіфту уникнути покарання і гніву Лондона. Джонатан Свіфт стає неофіційним героєм і лідером Ірландії.
Приблизно в цей же час письменник починає «Подорожі Гулівера», які будуть видані в 1726 році — знову ж таки під псевдонімом. Незважаючи на цензуру, книга стала популярною і багато разів перекладалася і перевидавалася. У наші дні твір вважається класикою і не раз екранізували.
Цікаво, що саме Свіфт в «Подорожах Гуллівера» придумав слова «ліліпут» . Тут же автор згадав супутники Марса, які були насправді відкриті лише через століття.
У 1729 році Свіфт став почесним громадянином Дубліна. В останні роки Свіфт страждав від серйозного душевного розладу. У 1742 році після інсульту він втратив мову і почасти розумові здібності, за що був визнаний недієздатним.
Три роки потому, 19 жовтня 1745 року, Джонатан Свіфт помер в Дубліні.

                                                         УКРАЇНСЬКІ СКАУТИ.

                                                                          

                                                                 Любі наші друзі !!!
                             Бібліотека для дітей запрошує Вас поринути в віртуальний огляд програмової літератури «Що нам влітку прочитати, щоб у школі добре знати».

                             Ернест Сетон-Томпсон – канадський письменник, художник-анімаліст, натураліст і громадський діяч. Один із засновників руху скаутів в США. Народився 14 серпня 1860 в британському місті Саут-Шилдс. Його батько, Сетон, був дворянського роду. Сім’я переїжджає до Канади, коли хлопцеві виповнилося шість. У дитинстві Ернест часто йшов в ліс, щоб вивчати і малювати тварин, уникаючи свого жорстокого батька. У 1879 році Ернест закінчив Торонтський коледж мистецтв. Перший літературний твір Сетона-Томпсона, «Життя лугового тетерева», було опубліковано в 1883 році. Популярність в США і Канаді письменникові принесли збірки «Дикі тварини, як я їх знаю» (1898), «Життя тих, на кого полюють» (1901), а також 8-томну працю «Життя диких звірів» (1925-1927). З 1890 по 1896 роки Сетон вивчав образотворче мистецтво в Парижі. Не будучи шанувальником міського життя, Ернест подовгу жив в лісах і преріях. Написав близько 40 книг, головним чином про тварин. Кілька книг присвятив побуті і фольклору індіанців – «Маленькі дикуни». Ернест також опублікував книги «Біографія грізлі» (1900), «бересті» (1902), «Книга про ліс» (1912) і ще багато інших книг. У 1906 році письменник познайомився з лордом Баден-Пауеллом, засновником руху бой-скаутів. Разом вони активно пропагували ідеологію життя в гармонії з природою. Сетон-Томпсон став одним із зачинателів літературного жанру творів про тварин. Сетон-Томпсон помер 23 жовтня 1946 року в американському місті Санта-Фе (штат Нью-Мек-

сико).

                                                                                   

                                                 ЯК РОКСОЛАНА СУЛТАНКОЮ СТАЛА.

                                                                             

                                                                       Любі наші друзі !!!
                       Бібліотека для дітей запрошує Вас поринути в віртуальний огляд програмової літератури «Що нам влітку прочитати, щоб у школі добре знати».
                       Американський письменник-фантаст Рей Дуглас Бредбері народився 22 серпня 1920 р. Друге ім'я Дуглас батьки йому дали на честь знаменитого актора кінематографу Дугласа Фернбекса. Його дитинство минуло у невеликому містечку Вогікані, яке згодом з'явиться у його творчості під назвою «зеленого міста» Ґрінтауна. Його батько, монтер телефонної станції південь. Урешті-решт вони опинилися в Лос-Анджелесі, де Бредбері закінчив середню школу, і на цьому його формальна освіта закінчилася. Мешкаючи на околиці Лос-Анджелеса, поряд з будинком «фабрики мрій» — кіностудії Парамаунт, Бредбері мусив заробляти на прожиток продавцем газет, водночас пробуючи свої сили в літературі. В одному із інтерв'ю на запитання: «В якому віці ви почали писати? — Бредбері відповів: «У дванадцять років. Я не міг дозволити собі купити продовження «Марсіанського воїна» Е. Берроуза, бо ж ми були бідною сім'єю... і тоді написав свою власну версію». Із 1943 р. Бредбері став професійним письменником, створюючи до 52 оповідань на рік. Ранні оповідання письменника увійшли в збірки «Темний карнавал» ( 1947), «Жовтнева країна» (1955). Зі «страшними» оповіданнями, як, наприклад, «Вітер», «Карлик», «Коса», «Маленький убивця», «Електростанція», контрастують «добрі» і надзвичайно поетичні новели із циклу про казкову сімейку: «Дядечко Ейнар», «Квітневі чари», «Повернення додому». До теми інфернального Зла, уособленого в поетичному образі «людей осені», протистояти якому здатні лише знання і безневинний дитячий сміх, Бредбері повернувся в одній із найкращих своїх книг — похмурій «карнавальній» феєрії «Щось страшне іде» ( 1962). Її дія відбувається у провінційному американському містечку, куди прибуває зловісний власник «смертельних атракціонів» зі своїм почетом. Ім'я власника — Пітьма, а супроти нього виступають улюблені герої Бредбері — підлітки та батько одного з них, міський бібліотекар.. Репутацію майстра наукової фантастики Бредбері принесли «Марсіанські хроніки» (1950), де йдеться про космічну війну у близькому майбутньому. Події відбуваються у 1999—2028 pp. Земляни хочуть завоювати Марс. Для земної цивілізації, охопленої кризою, ця війна закінчується цілковитою катастрофою. Атомні вибухи спустошили материки. Уже в цьому творі, як і в наступному після нього романі «451° за Фаренгейтом» ( 1953), проявилися характерні особливості прози Бредбері — поєднання фантастики з гострим соціальним критицизмом, яке аргументується специфікою сучасної ситуації передбачення майбутнього. 451° — це температура, при якій горить папір. У романі йдеться про спалювання книг, про заборону свободи слова, про загибель культури в умовах тоталітарних режимів, обрис яких чітко проступає у сьогоденні. Центральний персонаж роману — «пожежник», людина, яка спалює книги. Він говорить: «Це не почата робота. У понеділок книги Едни Міллей, в середу — Вітмена, в п'ятницю — Фолкнера. Спалювати на попіл, опісля спалювати навіть попіл. Такий наш професійний обов'язок».                        Людям не дозволяють думати, розмірковувати про свою долю . Значною частиною літературного спадку Бредбері є новели. Більшість із них увійшли в збірки: «Людина в картинках» (1951), «Золоті яблука Сонця» ( 1953), «Ліки від меланхолії» ( 1959), «P — означає ракета» (1961), «Машини щастя» ( 1964), «K — означає космос» ( 1966), «Співаю тіло електричне»( 1969), «Поопівночі» ( 1976), «Духи назавжди» ( 1981), «Оповідання про динозаврів» ( 1983), «Перетворювач Тойнбі» ( 1988), «Класичні оповідання 1» ( 1990) і «Класичні оповідання 2» (1990) та ін. Творчість Бредбері — це поєднання реальності і фантастики, сучасності і минулого, страшної містики і казковості. Письменник звертається до проблеми сенсу людського життя, до питання призначення людини на землі. На честь Рея Бредбері названо астероїд 9766 Бредбері. Визначний письменник пішов з життя 5 червня 2012 року.

                                                          Перша Українка в Луврі.

                                                                             

Любі наші друзі !!!
Бібліотека для дітей запрошує Вас поринути в віртуальний огляд програмової літератури «Що нам влітку прочитати, щоб у школі добре знати».

Народився Борис Микитович Харчук  1931 року в селі Лози Збаразького району.
Навчався на філологічному факультеті Кременецького педагогічного інституту. Продовживши навчання в Полтавському педінституті, Харчук вступає на Вищі московські літературні курси. Деякий час працює на журналістській ниві.
За три десятиліття письменницької праці на полицю стала бібліотека томів з його іменем: романів «Волинь» (у чотирьох томах, 1959-1965), «Майдан» (1970), «Хліб насущний» (1976), «Кревняки» (1984), повістей і оповідань «Йосип з гроша здачі» (1957), «З роздоріжжя» (1958), «Станція «Настуся» (1965), «Закам'янілий вогонь» (1966), «Зазимки і весни» (1967), «Неслава» (1968), «Горохове чудо» (1969), «Помста» (1970), «Материнська любов» (1972), «Школа» (1979), «Невловиме літо» (1981), «Облава» (1981), «Подорож до зубра» (1986).
А ще твори, які не могли з'явитися за життя автора і лише тепер приходять до нас: роман «Межі і безмежжя» (написаний 1966р.), повісті «Українські ночі» (1985) та «Мертвий час» (1987), начерки роману «Плач ненародженої душі» (1980-ті роки), оповідання й новели.
Твори Бориса Харчука перекладені багатьма мовами світу, у тому числі російською, білоруською, вірменською, таджицькою, англійською, іспанською та німецькою.
Помер Борис Микитович Харчук 16 січня 1988 року у Ризі. Похований у Києві.

Багацько файних історій і легенд є у нашій вкраїні. І радісних і сумних, жорстоких і щасливих. Про життя, про людей, про тварин, про природу. Усіх не перелічити і не розповісти. Та якщо ж і розповісти, то не так як вони відбувалися насправді. Для діточок вони переказуються у більш легкому варіанті. При цьому не забуваючи про саму суть і факти пересказаного. Твори  Бориса  Харчука , вміщені  в цій книжці  «Горохове чудо» - зміг дивовижним чином розповісти маленьким нащадкам про давні події, про їхню історію. Усе, що відбувалося у давні визвольні часи. Про буденне життя селян, які жили в той час. Їхні клопоти і страждання. Про все переможну правду і свободу. Багато чого можна перелічити і описати. Та краще самим прочитати. Цікава книга для тих хто цікавиться минулим свого народу. Звичаями і героями. Тим, що ми маємо сьогодні. І не варто дивуватися тому, як ми жили і будемо жити потім. Час минає, і колись, буде казка про сьогоденне життя. Ми, точніше, уже наші нащадки, будемо радіти і співчувати цьому часу, як і поводимося зараз. Читаючи ці чарівні розповіді в майбутньому як ми тепер. Плин часу не змінний. Та історію і життя можна змінити. Тому, давайте уникнемо гіркого минулого досвіду. Змінимо уже сьогодні життя. У нас завжди було і буде усе, що потрібно для того.

                                                                       

Любі наші друзі !!!
Бібліотека для дітей запрошує Вас поринути в Пресогляд «Про нове та цікаве – в газетах та журналах».

Читання розвиває уяву і фантазію. Світ книг і журналів - прекрасний і дивний. За кожною обкладинкою ховаються неповторні історії - зі своїми героями, подіями та атмосферою. Читаючи, ми занурюємося в цей світ, радіємо або засмучуємося разом з персонажами, співчуваємо їм або висловлюємо своє засудження ....

Батьки люблять друзів своїх дітей. «Клякса» - весела подруга підлітків.

                                                                 Любі наші друзі !!!
                          Бібліотека для дітей запрошує Вас поринути в Пресогляд «Про нове та цікаве – в газетах та журналах».

                                                                                

                                                                          Любі наші друзі !!!
                Бібліотека для дітей запрошує Вас поринути в мандрівку з улюбленими письменниками.
                            Степан Васильович Васильченко (Панасенко) народився 8 січня 1879 року в містечку Ічня на Чернігівщині в бідній сім'ї ремісника, безземельного селянина-шевця. Навчався у 1888 – 1893 роках в Ічнянській початковій школі. Два роки готувався до вступу в учительську семінарію. 1895 вступив до Коростишівської учительської семінарії (закінчив 1898). Одержав направлення в однокласну міністерську школу в селі Потоки на Канівщині. Невдовзі переведено до Богуслава. Учителював на Київщині та Полтавщині. Мав посилений інтерес до народної творчості, до поезії Шевченка, світової класики, - все це сприяло збагаченню життєвого і мистецького досвіду майбутнього письменника.
                           У часи вчителювання (1898 – 1904 роки) вів щоденник «Записки вчителя». 19 грудня 1903 року (1 січня 1904) уперше надрукував оповідання «Не устоял (Из жизни народного учителя)» в «Киевской газете». У 1904 році вступив до Глухівського учительського інституту, а 1905 року покидає інститут. Виїхав на Донбас, учителював у селі Щербинівка (нині місто Дзержинськ Донецької області).
Степан Васильович повертається до Ічні, заробляє на життя приватними уроками. У 1910 – 1914роках працював завідувачем відділу театральної хроніки газети «Рада». Під час Першої світової війни його було мобілізовано до армії, де він був (до Лютневої революції 1917року) командиром саперної роти на Західному фронті. Тоді побачили світ перші збірки новел «Ескізи» (1911), «Оповідання» (1915).
                         У 1919 році Степан Васильченко жив у Кам'янці-Подільському, де на замовлення Симона Петлюри написав оповідання «Про жидка Марчика, бідного кравчика». Тут написав також сатиричний твір «Про козака Ося і москаля Ася». 1920 року подорожував із хоровою капелою «Думка» по містах і селах Лівобережної України. У 1921 році працював у Києві вихователем і завідувачем дитячого будинку, а у 1921 – 1928 роках - вчителем школи імені Івана Франка. Пішов у вічність письменник 11 серпня 1932 року від хвороби серця. Похований на Байковому кладовищі у Києві.
 У літературний процес Васильченко включився зрілим митцем із своїм власним поетичним голосом у 1910 році, коли з'явились друком такі оригінальні його твори, як “Мужицька арихметика”, “Вечеря”, “У панів”, “На чужину”, “Циганка” та ін., пройняті любов'ю до людини праці, утвердженням віри в перемогу соціальної справедливості. Цьому передували тривалі роки становлення світоглядно-естетичних поглядів письменника, напружених пошуків ідей та форм художнього осмислення дійсності. Не випадково однією з провідних тем творчості Васильченка є життя народних учителів, яке було йому — педагогові за фахом і покликанням — особливо близьким. “Записки вчителя” (1898 — 1905) та інші щоденникові записи, куди Васильченко, за його визнанням, систематично “заносив свої учительські жалі та кривди”, стали згодом документальною основою багатьох реалістичних новел і оповідань.
      Дебютував письменник на літературній ниві оповіданням “Не устоял” (надруковане 1903 року). Згодом письменник значно доопрацював це оповідання й опублікував українською мовою під назвою “Антін Вова” (1910) (в наступних виданнях - “Вова”).
      У 1910 — 1912 роках Васильченко пише й друкує цикл новел і оповідань, присвячених учительській темі (“Вечеря”, “З самого початку”, “Божественна Галя”, “Над Россю”, “Гріх” та ін.).