Любі наші друзі !!!
Бібліотека для дітей запрошує Вас поринути в віртуальний огляд програмової літератури «Що нам влітку прочитати, щоб у школі добре знати».

Народився Борис Микитович Харчук  1931 року в селі Лози Збаразького району.
Навчався на філологічному факультеті Кременецького педагогічного інституту. Продовживши навчання в Полтавському педінституті, Харчук вступає на Вищі московські літературні курси. Деякий час працює на журналістській ниві.
За три десятиліття письменницької праці на полицю стала бібліотека томів з його іменем: романів «Волинь» (у чотирьох томах, 1959-1965), «Майдан» (1970), «Хліб насущний» (1976), «Кревняки» (1984), повістей і оповідань «Йосип з гроша здачі» (1957), «З роздоріжжя» (1958), «Станція «Настуся» (1965), «Закам'янілий вогонь» (1966), «Зазимки і весни» (1967), «Неслава» (1968), «Горохове чудо» (1969), «Помста» (1970), «Материнська любов» (1972), «Школа» (1979), «Невловиме літо» (1981), «Облава» (1981), «Подорож до зубра» (1986).
А ще твори, які не могли з'явитися за життя автора і лише тепер приходять до нас: роман «Межі і безмежжя» (написаний 1966р.), повісті «Українські ночі» (1985) та «Мертвий час» (1987), начерки роману «Плач ненародженої душі» (1980-ті роки), оповідання й новели.
Твори Бориса Харчука перекладені багатьма мовами світу, у тому числі російською, білоруською, вірменською, таджицькою, англійською, іспанською та німецькою.
Помер Борис Микитович Харчук 16 січня 1988 року у Ризі. Похований у Києві.

Багацько файних історій і легенд є у нашій вкраїні. І радісних і сумних, жорстоких і щасливих. Про життя, про людей, про тварин, про природу. Усіх не перелічити і не розповісти. Та якщо ж і розповісти, то не так як вони відбувалися насправді. Для діточок вони переказуються у більш легкому варіанті. При цьому не забуваючи про саму суть і факти пересказаного. Твори  Бориса  Харчука , вміщені  в цій книжці  «Горохове чудо» - зміг дивовижним чином розповісти маленьким нащадкам про давні події, про їхню історію. Усе, що відбувалося у давні визвольні часи. Про буденне життя селян, які жили в той час. Їхні клопоти і страждання. Про все переможну правду і свободу. Багато чого можна перелічити і описати. Та краще самим прочитати. Цікава книга для тих хто цікавиться минулим свого народу. Звичаями і героями. Тим, що ми маємо сьогодні. І не варто дивуватися тому, як ми жили і будемо жити потім. Час минає, і колись, буде казка про сьогоденне життя. Ми, точніше, уже наші нащадки, будемо радіти і співчувати цьому часу, як і поводимося зараз. Читаючи ці чарівні розповіді в майбутньому як ми тепер. Плин часу не змінний. Та історію і життя можна змінити. Тому, давайте уникнемо гіркого минулого досвіду. Змінимо уже сьогодні життя. У нас завжди було і буде усе, що потрібно для того.

                                                                       

Любі наші друзі !!!
Бібліотека для дітей запрошує Вас поринути в Пресогляд «Про нове та цікаве – в газетах та журналах».

Читання розвиває уяву і фантазію. Світ книг і журналів - прекрасний і дивний. За кожною обкладинкою ховаються неповторні історії - зі своїми героями, подіями та атмосферою. Читаючи, ми занурюємося в цей світ, радіємо або засмучуємося разом з персонажами, співчуваємо їм або висловлюємо своє засудження ....

Батьки люблять друзів своїх дітей. «Клякса» - весела подруга підлітків.

                                                                 Любі наші друзі !!!
                          Бібліотека для дітей запрошує Вас поринути в Пресогляд «Про нове та цікаве – в газетах та журналах».

                                                                                

                                                                          Любі наші друзі !!!
                Бібліотека для дітей запрошує Вас поринути в мандрівку з улюбленими письменниками.
                            Степан Васильович Васильченко (Панасенко) народився 8 січня 1879 року в містечку Ічня на Чернігівщині в бідній сім'ї ремісника, безземельного селянина-шевця. Навчався у 1888 – 1893 роках в Ічнянській початковій школі. Два роки готувався до вступу в учительську семінарію. 1895 вступив до Коростишівської учительської семінарії (закінчив 1898). Одержав направлення в однокласну міністерську школу в селі Потоки на Канівщині. Невдовзі переведено до Богуслава. Учителював на Київщині та Полтавщині. Мав посилений інтерес до народної творчості, до поезії Шевченка, світової класики, - все це сприяло збагаченню життєвого і мистецького досвіду майбутнього письменника.
                           У часи вчителювання (1898 – 1904 роки) вів щоденник «Записки вчителя». 19 грудня 1903 року (1 січня 1904) уперше надрукував оповідання «Не устоял (Из жизни народного учителя)» в «Киевской газете». У 1904 році вступив до Глухівського учительського інституту, а 1905 року покидає інститут. Виїхав на Донбас, учителював у селі Щербинівка (нині місто Дзержинськ Донецької області).
Степан Васильович повертається до Ічні, заробляє на життя приватними уроками. У 1910 – 1914роках працював завідувачем відділу театральної хроніки газети «Рада». Під час Першої світової війни його було мобілізовано до армії, де він був (до Лютневої революції 1917року) командиром саперної роти на Західному фронті. Тоді побачили світ перші збірки новел «Ескізи» (1911), «Оповідання» (1915).
                         У 1919 році Степан Васильченко жив у Кам'янці-Подільському, де на замовлення Симона Петлюри написав оповідання «Про жидка Марчика, бідного кравчика». Тут написав також сатиричний твір «Про козака Ося і москаля Ася». 1920 року подорожував із хоровою капелою «Думка» по містах і селах Лівобережної України. У 1921 році працював у Києві вихователем і завідувачем дитячого будинку, а у 1921 – 1928 роках - вчителем школи імені Івана Франка. Пішов у вічність письменник 11 серпня 1932 року від хвороби серця. Похований на Байковому кладовищі у Києві.
 У літературний процес Васильченко включився зрілим митцем із своїм власним поетичним голосом у 1910 році, коли з'явились друком такі оригінальні його твори, як “Мужицька арихметика”, “Вечеря”, “У панів”, “На чужину”, “Циганка” та ін., пройняті любов'ю до людини праці, утвердженням віри в перемогу соціальної справедливості. Цьому передували тривалі роки становлення світоглядно-естетичних поглядів письменника, напружених пошуків ідей та форм художнього осмислення дійсності. Не випадково однією з провідних тем творчості Васильченка є життя народних учителів, яке було йому — педагогові за фахом і покликанням — особливо близьким. “Записки вчителя” (1898 — 1905) та інші щоденникові записи, куди Васильченко, за його визнанням, систематично “заносив свої учительські жалі та кривди”, стали згодом документальною основою багатьох реалістичних новел і оповідань.
      Дебютував письменник на літературній ниві оповіданням “Не устоял” (надруковане 1903 року). Згодом письменник значно доопрацював це оповідання й опублікував українською мовою під назвою “Антін Вова” (1910) (в наступних виданнях - “Вова”).
      У 1910 — 1912 роках Васильченко пише й друкує цикл новел і оповідань, присвячених учительській темі (“Вечеря”, “З самого початку”, “Божественна Галя”, “Над Россю”, “Гріх” та ін.).